Кельн
Вперше я був в Кельні сам. Приїхав до міста з Кухенхайму велосипедом. Подорож зайняла близько двох годин спокійної їзди. Відстань не була дуже великою — щось біля 30 кілометрів.
При в’їзді стоїть такий офісний центр. В нього цікава вузька основа.
В ті часи я ще не робив свідомих фотографій, з метою дослідження міст, тільки випадкові фото, тому нічого крім центра не фотографував. Тому то теж і фотографії в основному вертикальні.
Перед в’їздом до старого міста стоїть така брама.
Брама з іншої сторони.
Якийсь герб на костелі. По даті видно, що костел по реконструкції. Зрештою можна сміло припустити, що більшість старого міста є зреконструйованою, оскільки Кельн був практично знищений після другої світової війни.
Вежа костела (вроді того, на котрому знаходиться герб вище). Але не цей костел є головним героєм цієї розповіді.
Вулиця в центрі. Загалом можна ствердити, що вулиці в центрах німецьких міст не є найчистішими (чого скажеш, про німецькі села).
Головний герой — Кельнський собор (перепрошую за якість фото :) Він є дуже великий і вражає не стільки розміром, скільки кількістю архітектурних деталей. То справжня готика, а не нео. Можна тільки захоплюватись тим, хто то запроєктував і тими, хто то збудував.
Двері не гірші від фасаду.
Рейн.
Корабель над Рейном.
Звісно це не є і десята частина того, що є в Кельні. Маю надію, що колись буду мати ще можливість краще пізнати це місто.
***
Після відвідання міста хотів вертатись назад велосипедом до Кухенхайму, але ще в Кельні зламався мій велосипед. Не знаюсь добре на велосипедах, щоб їх ремонтувати, тому попросив про допомогу в якихсь німців з велосипедами на ламаній англійській. Проблема була в ціпі (її, як ніби заїло чи заклинило), але вони також не змогли її швидко поремонтувати, тому мусив вертатись назад потягом.
З купівлею білетів також була проблема, оскільки кас з людьми на німецьких вокзалах немає, а в білетоматах можна було платити вроді тільки картою, а я мав телефон з Гугл Пейєм. Тому мусив їхати назад без білета.
І самим цікавим було те, що перед цим я два рази їздив потягами й жодного разу не було кондукторів, а тут раптом з’явився. Я мав надію, що до того часу, як він до мене дійде (я сидів в кінці потягу) я встигну доїхати до моєї станції та висісти, але до Ойскірхена було ще кілька хвилин (там я мав висідати), а кондуктор був вже близько мене.
Остаточно вирішив, що краще самому швидко пояснити ситуацію, вдати дурника, що ніби хотів купити білет через додаток, але, що в мене не виходить (бо так воно й було). Погана англійська допомогла мені зіграти такого дурника. Кондуктор запитав, де я висідаю і як дізнався, що на наступній станції, то махнув мені рукою, мовляв, «йди собі».
Після висадки з потягу треба було ще проїхати кілька кілометрів на поламаному велосипеді додому.
Така подорож.